Історія Церкви у Фінляндії

Православ’я прийшло до Фінляндії зі Сходу. У 998  році у Києві відбулося хрещення Київської Русі, і звідти християнство поширилося як на північ, так і на схід. Таким чином в 1100-х роках Християнство поширилося на північні регіони Новгородського князівства до якого входили Карелія і східна Фінляндія. У центральних регіонах будувалися церкви, а з кінця 13 століття почали засновуватися невеликі пустельні монастирі. Християнська віра почала активніше вкорінюватися на цих територіях наприкінці 15 століття. Цьому сприяло відокремлення Московської Церкви від Константинопольського Патріархату в 1448 році.

У війнах кінця 1500-х – початку 1600-х років західні частини Карелії увійшли до складу Шведської імперії. Це стало регресом для розвитку церкви. Після повернення Ладозької Карелії до складу Російської Імперії на початку 1700-х років православна віра в регіонах відродилася. Тоді ж почав процвітати Валаамський монастир, заснований століттями раніше, що мало велике значення для утвердження православ’я в Карелії та Фінляндії.

Коли Фінляндія стала Великим Князівством на початку 19 століття, разом з Ладозькою Карелією і Канканськими островами, православне населення почало розсіюватися по Фінляндії. З прибуттям купців, солдатів і чиновників з Російської Імперії православне населення оселилося в найбільших містах, таких як Виборг і Гельсінкі.

Церковне управління Фінляндії спочатку було організоване як частина Санкт-Петербурзької єпархії. У 1892 році була створена незалежна Архиєпископія Фінляндська і Виборзька, яка стала першою православною єпархією у Фінляндії.

Коли Фінляндія здобула незалежність від Російської імперії, в новій державі утворилася православна церква меншості. Її становище сильно відрізнялося від становища Православної Церкви до революції.

Фінляндизація Церкви розпочалася дуже швидко. У 1923 році Церква перейшла від Московського Патріархату до Вселенського Константинопольського Патріархату. Фінська мова стала мовою богослужіння, а резиденція архієпископа була перенесена з Виборга до Сортавали.

У міжвоєнний період основна діяльність Православної Церкви була зосереджена в Карелії. Пік чисельності Фінляндської Православної Церкви був зафіксований у 1940 році і складав 81 631 членів церкви.

Внаслідок Другої світової війни та анексії територій церква втратила близько 90% своїх матеріальних цінностей. На анексованих територіях залишилися 18 парафій і чотири монастирі: Валаамський, Лінтулійський, Коневиця і Петсамо.

Після війни православних біженців розселили в різних частинах країни. Валаамський і Лінтулійський монастирі були перенесені в Хейнявесі в 1940-х роках, а останні насельники з монастирів Печенгського і Коневського врешті-решт приєдналися до Валамської обителі.

1950-ті роки були часом як матеріальної, так і духовної відбудови церкви. У Фінляндії було засновано чотирнадцять нових православних парафій, а на державні кошти було збудовано 13 храмів і десятки молитовних кімнат для задоволення потреб церкви. Так виникла мережа православних парафій, що охопила всю країну.

Після закінчення світових війн кількість прихожан скорочувалося до 1990 року, після чого почався новий період зростання.

З весни 2022 року парафії Фінляндської Православної Церкви почали приймати православних християн, які тікають від агресивної війни в Україні, деякі з яких вже зареєструвалися як члени Церкви.

Наприкінці 2023 року Православна Церква у Фінляндії налічує близько 56 000 членів.