Благословенні чада парафії Турку!
Ділянка на північному боці Ринкової площі Турку, на якій уже 180 років стоїть ваш храм, спочатку була призначена для міської ратуші. Карл Людвіг Енгель, який після пожежі в Турку 1827 року взявся за перепланування міста, зрештою запропонував передати цю ділянку Православній Церкві. Після того як унаслідок війни 1808–1809 років Фінляндія перейшла під владу Росії, у регіоні з’явилися військові, чиновники й купці, а через місто проходило багато людей.
Щоб розпочати будівництво храму, знадобився указ імператора Миколи I, виданий у січні 1838 року. Храм був освячений 2 вересня 1846 року. Його небесною покровителькою стала свята мучениця Олександра, яка постраждала мученицькою смертю у 303 році. Ймовірно, на вибір імені вплинуло те, що тодішня російська імператриця також носила ім’я Олександра. Проте сьогодні не так важливо, чи відіграло бажання виявити прихильність до імператорського двору роль у виборі назви: храм був присвячений святій, яка, згідно з Переданням, не обрала блиску імператорського двору, коли настав час сповідувати віру в Христа.
Тривалий час цей храм залишався чужим для міста, в якому він стояв. Чужа мова богослужінь, незвичні традиції та сама будівля, попри всю її красу, для багатьох були символом чужої влади. Після здобуття Фінляндією незалежності в регіоні залишилося кілька сотень православних. Багато хто перейшов до лютеранства, а чимало людей також фінізували свої прізвища. Це певною мірою зрозуміло в країні, яка щойно стала на власні ноги і де російське прізвище могло мати особливий відтінок.
Історія могла б на цьому зупинитися. Однак у 1923 році Вселенський Престол прийняв Православну Церкву Фінляндії та надав їй автономний статус. Три роки тому ми мали благословення разом відзначити сторіччя цього зв’язку.
Про характер цієї автономії, який іноді розуміють неправильно, необхідно сказати кілька простих слів.
Церква Фінляндії сама обирає своїх єпископів, служить Богові своєю мовою та є частиною фінського суспільства як помісна Православна Церква, водночас канонічно залишаючись пов’язаною з Матір’ю-Церквою Константинополя. Цей зв’язок ми передусім розуміємо як зв’язок любові та спільної відповідальності.
Фінляндія показала — і ми хочемо наголосити, що це зовсім не було само собою зрозумілим у православному світі XX століття, — що Церква, коріння якої сягає Карелії та Валаамської традиції, звідки походять також багато великих ікон ваших храмів, може стати справді помісною, не ототожнюючи себе при цьому з державою.
Етнофілетизм був засуджений Великим Константинопольським Собором 1872 року. Звичайно, ми не стверджуємо, що цей шлях завжди був легким, і було б неісторично замовчувати в ювілейній промові напруження та гіркі сторінки минулого.
На склі шанованої ікони святої Олександри зберігся слід, залишений не людською рукою. Він виник від вибухової хвилі під час бомбардувань центру міста в роки Зимової війни: на склі залишилася довга пряма тріщина, а також пошкодження у формі трикутника та кола. Віряни бачать у них символи людського життя, Пресвятої Тройці та вічності.
Пам’ятаймо, в який час виникли ці тлумачення: тоді до Турку прибули карельські евакуйовані, а кількість членів парафії перевищила дві тисячі. Храм постраждав під час війни. Парафіяльний священник Леонідас Хоманен розпочав збір коштів на його відновлення. З вдячністю слід згадати й те, що місто, яке раніше бачило в храмі символ чужої влади, тепер запропонувало свою допомогу. Так у 1960 році храм було відремонтовано та знову освячено.
Ми трохи заглибилися в минуле, адже історія парафії Турку в мініатюрі відображає багато явищ, із якими сьогодні стикаються Православні Церкви Європи.
Саме тому я хотів бути присутнім на цьому святі через свій екзархат. Його очолює Високопреосвященний митрополит Халкідонський Еммануїл, який передає вам це послання, а також має намір особисто й докладно обговорити низку питань із Високопреосвященним архієпископом Гельсінським і всієї Фінляндії Елією.
Війна в Європі не є далекою і від Фінляндії. Вона завдала шкоди єдності православних, а в деяких випадках було розірвано євхаристійне спілкування з однієї Чаші. Коли і як буде зцілена ця рана — ми не знаємо.
Є й інший, менш помітний аспект. Парафія Турку охоплює велику територію, зокрема Рауму, Сало та Аландські острови. Недільні Літургії звершуються багатьма мовами, адже перед іконостасом стоять люди, які прибули з різних країн, — так само, як колись сюди приходили військові й купці, а пізніше карельські переселенці.
У цьому сенсі, як ми вважаємо, Фінляндія має що сказати всім нам. Адже питання XIX століття сьогодні постає перед нами в іншій формі:
як Церкві залишатися відкритою для чужинців, не стаючи при цьому чужою для місця, яке її оточує?
Ми також хочемо відзначити свідчення, яке ви даєте іншим християнам. У вашій країні православні живуть як невелика меншість серед лютеранської більшості, а спільне християнське свідчення виростає з добросусідських відносин.
Минулого року виповнилося 1700 років від Нікейського Собору, і Символ віри, прийнятий ним, ми співаємо разом із багатьма християнами, які не належать до Православної Церкви. Це зовсім не мала річ у світі, який майже перестав слухати християн, коли вони говорять окремо один від одного.
Нам розповіли, що парафія готується до ремонту фундаменту храму і на певний час парафіяльна громада збиратиметься у тимчасових приміщеннях. Не будемо зараз робити з цього метафору. Цегляна будівля та її дерев’яний купол після 180 фінських зим потребують догляду, і ви чините правильно, дбаючи про них.
З цими думками ми молимося разом із вами та просимо для нашого брата і співслужителя Таїн Господніх архієпископа Елії, єпископів Священного Синоду, духовенства й усього народу, а також для кожної людини, яка переступає поріг храму святої Олександри, щоб запалити свічку або просто помилуватися архітектурою Енгеля, — безмежної Божої благодаті й милості за молитвами святої мучениці.
† Варфоломій Константинопольський
Фото: Марія Хаттунен