В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Під час суботніх вечірніх всенічних бдінь зазвичай не прийнято виголошувати окрему проповідь, вони готують нас до неділі — дня спомину Воскресіння Христового — та до Божественної літургії.
Однак одинадцять воскресних євангельських читань, які звучать під час всенічних бдінь, є надзвичайно цінним джерелом духовного повчання. Адже вони торкаються самої сутності Церкви: віри у воскреслого Христа та покликання нести звістку про Воскресіння у світ.
Євангельська розповідь цього вечора ставить перед нами дуже важливе запитання: чи робимо ми те, що потрібно, і чи робимо це так, як хоче Бог, чи все-таки відповідно до власної волі?
Апостол Петро знову стає для нас прикладом.
Він вирішив піти ловити рибу, адже це була його праця, те, що він добре вмів робити.
Кожен із нас знає, що в будь-якій праці бувають моменти, коли справи йдуть не так, як ми сподівалися.
Так сталося і з Петром.
Він усю ніч робив те, що добре вмів, але нічого не впіймав.
Лише присутність Христа та Його слово змінили все.
У цьому здійснюється надзвичайно важливе для нас, християн, життєве повчання, яке дав Сам Христос:
«Без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15:5).
Тому порожні сіті, можливо, насамперед свідчать не про невдачу, а про відсутність правильного напрямку діяльності.
Людина може багато працювати, докладати зусиль, використовувати свої здібності та робити все якнайкраще.
Але головне питання залишається: чи справді це те, до чого мене закликає Христос?
Саме тому ця євангельська розповідь надзвичайно актуальна для кожного з нас.
Ми можемо бути активними в багатьох сферах і водночас мусимо запитувати себе: чи справді своїми вчинками ми виконуємо волю Христа?
Бог не потребує людської праці, щоб бути Богом.
Ми покликані до праці для того, щоб брати участь у тому, що Бог уже робить у світі.
І в цьому полягає величезна різниця.
Можливо, ми, члени Церкви, іноді навіть не помічаємо, як починаємо думати навпаки.
Нам здається, що Бог очікує від нас і потребує наших молитов, посту, богослужінь, добрих справ, пожертв і церковної діяльності — ніби без усього цього Йому чогось бракує.
Ніби наше завдання полягає в тому, щоб підтримувати Божу справу у світі.
Але євангельська розповідь Іоанна повністю змінює таке уявлення.
Христос уже має рибу ще до того, як учні приносять свій улов.
Йому не потрібна їхня риба.
Це учні потребують Христа.
Вони працювали всю ніч і нічого не впіймали.
Лише послухавши слово Христа, вони наповнили свої сіті рибою.
Так само Бог не потребує нашої молитви, але ми потребуємо молитви, щоб наші серця могли звернутися до Нього.
Бог не потребує наших богослужінь, але ми потребуємо богослужіння, щоб навчитися жити в єдності з Ним.
Бог не потребує нашої любові до ближнього, але наші ближні потребують її. І ми самі потребуємо цієї любові, щоб навчитися любити.
Це змінює і наше розуміння завдання Церкви.
Церква існує не для того, щоб ми підтримували присутність Бога у світі.
Бог уже присутній у світі.
Він уже діє.
Завдання Церкви — навчитися розпізнавати Його діяння та долучатися до них.
Тоді головне питання вже не звучить так:
«Що нам потрібно більше робити в нашій Церкві?»
Натомість ми маємо запитати:
«Що Бог робить саме зараз і до чого Він запрошує нас долучитися?»
На мою думку, саме в цьому полягає особлива втіха цієї євангельської розповіді для сучасної Церкви та її членів.
Порожні сіті не обов’язково означають, що Бога немає поруч.
Учні всю ніч займалися саме тим, що вміли робити найкраще, але безрезультатно.
Зрештою вирішальними виявилися не їхня професійна майстерність, не зусилля і не плани.
Вирішальним стало те, що з берега пролунав голос Христа:
«Закиньте сіті праворуч від човна».
Для Церкви це серйозний, але водночас визвольний погляд на речі.
Ми можемо організовувати різноманітні заходи, складати плани, оновлювати структури та намагатися залучати людей.
Усе це може бути необхідним.
Але справжнє життя Церкви зрештою визначається не тим, як багато нам вдається зробити.
Питання в тому, чи робимо ми те, до чого Христос закликає нас саме зараз.
І, можливо, саме тому в цій розповіді є така прекрасна деталь.
Коли учні нарешті повертаються на берег із величезним уловом, Христос уже там.
Він не чекає голодним на їхній успіх.
Він чекає на них самих.
Жар уже палає.
Хліб уже лежить поруч.
Риба вже приготована.
Не праця учнів приводить Христа до них.
Навпаки, присутність Христа надає сенсу їхній праці.
Завдання Церкви — не змусити Бога діяти у світі.
Завдання Церкви — побачити, де Бог уже діє, почути Його поклик і наважитися закинути сіті в тому напрямку, який Він указує.
І тоді Бог говорить нам:
«Принесіть тієї риби, яку ви щойно впіймали».
Те саме стосується всього життя християнина.
Особиста молитва, піст, богослужіння та любов до ближнього — це не досягнення, якими ми задовольняємо якісь Божі потреби чи виконуємо свої обов’язки перед Ним.
Це дари, через які Бог робить нас причасниками Свого життя та Своєї любові.
Християнин молиться не тому, що Бог потребує його молитви.
Він молиться тому, що сам потребує Бога.
Він служить ближньому не тому, що Бог потребує його допомоги, а тому, що ближній потребує цієї допомоги і що саме через таке служіння людина може долучитися до Божої справи.
Жар уже розпалений.
Ми покликані прийти до нього й через це долучитися до праці, яку Христос уже розпочав.
Амінь.
Протоієрей Тео Меррас
Успенський собор, 17 жовтня 2026 року.
Фото: Таня-Лотта Хакала.